Ближче до кінця літа страшні новини прийшли вже з Колумбії — потужний землетрус обрушився на батьківщину половини мешканців шатра.
Так склалося, що майже весь цей цирк складається з кубинців і колумбійців. На початку сезону половина шатра думками була далеко звідси, на Кубі. Потім інша половина — у Колумбії. На щастя, родини тих, до кого я змогла дотягнутися, були живі й у безпеці. Але навколо їхніх близьких були зруйновані будинки, люди, які втратили все, друзі, знайомі, цілі міста, яким була потрібна допомога. Усе — як у мене вдома, в Україні.
І знову вмикається світло.
І знову починається музика.
І знову вони виходять.
Працюють, сміються, а потім надсилають зароблені тут гроші додому. Не тому, що їм байдуже — зовсім навпаки.
Іноді усмішка на манежі — теж робота.
І для мене дуже важливо пам’ятати про існування обох цих реальностей одночасно.